РЕКОМЕНДОВАНІ ДИКТАНТИ (на прохання батьків)

Диктант 1

Снігове мовчання

Увечері вітер затих. Уночі повалив сніг, тоді все навколо повеселішало. Степ уже не гомонів вітрами. Міста й села лежали в білому мовчанні.

Сніг сліпив очі і людям, і птиці. Щиглики крутили голівками в жокейських шапочках. Стрибали синички в чорних фартушках і жовтеньких светрах. Горобчики піднімали хвостики козирком і мережали хрестиками сніжок.

Усе раділо зимі: природа, птиця, люди. А зима бралася, давила, шаленіла. Сніг не скрипів під ногами, а вищав.

Орися зупинилася біля малесенької ополоночки. Чорна жменя показувала на темному дні дива: голубі тіні, риб’ячі очі. До великої ополонки, без сумніву, наближатися було небезпечно.

Диктант 2

Весна

Земля розтягнулася й дихала вогким віддихом. Легка сіра мряка здіймалася над нею, і земля визирала з сивого серпанку. Деякі місця вже прибралися в ніжну зелень озимини.

Небо було чисте й блакитне. У його висоті щебетали жайворонки. Їхні голоси були немов придавлені повітрям.

Батько й син вирушили в поле орати. Михайло запряг препишні воли до плуга й поганяв їх. Блискучий леміш пірнув глибоко в землю. Великі кусні землі розсипалися хвилею. Часом срібний леміш ховався глибоко у крихкій масі, а часом вискакував і полискував у раннім сонці, пишався рівними борознами за собою.

                                                       Диктант 3

І уявляється мені степ. Широкий, безмежний, незайманий. Передранішній вітер злегка хвилює тирсу. Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь. У синьому тумані ледве мріють козацькі могили. Чорніють здалеку лози. Між небом і землею якась таємна змова. Чи то вони чаклують разом, бо якоюсь таємницею віє від них, чарами віє від того синього простору.

Край шляху, в долинці, догорає вогнище. Білий димок, хвилюючись, здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі, немов якесь дивовижне чудище. Табір ще спить. Степова тиша пожадливо підхоплює всі звуки... Табір ще спить. Тільки не спить чогось чумацький отаман.

Думає він свою довічну думу про нелегке життя українців.

                                            Диктант 4

Без сім’ї людство обійтися не може, якщо воно не хоче приректи себе на здичавіння.

Родинне щастя формується під впливом багатьох чинників. Злагода є результатом добрих стосунків, вона ґрунтується на любові і пошані, забезпечується тактовністю спілкування, чуйністю й великодушністю всіх членів сім’ї. Родинне щастя базується на посильній участі кожного члена родини у праці, хатній роботі. Всім треба дуже хотіти і прагнути робити все, щоб у сім’ї панував лад.

Майбутнє за міцною, здоровою, працелюбною родиною. У її основу має бути покладена висока духовність, національні традиції та знання.

Знати традиції рідного народу, свій родовід – священний обов'язок кожної родини.

                                           Диктант 5

Сьогодні вітряно. Дме різкий північний ходило. Хоч світить сонце, але хочеться стати у затишок і закутатись тепліше...

Ліс не спить. Крекче старий в’яз. Лунко рипить осика.

Та ось здалеку долітає ледве чутний журавлиний поклик. Зраділо шукаєш очима по всьому небосхилу перелітних птахів. Аж ген вони! Сурмлять у тужливі сурми, летять сумними трикутниками. І ось можна розрізнити чи не кожного з них.

Вожак упевнено тримається курсу. За ним двома шеренгами летить уся зграя.

Ключ за ключем пропливає над рідною землею, над оксамитовими озимими луками, над багряними садами і перелісками лине сумний прощальний перегук.

Відлітають журавлі, щоб навесні знову повернутися в рідні краї, на батьківщину.

                                                  Диктант 6

Непомітною тихою ходою підкрався перший осінній місяць вересень. Небо на початку вересня голубе та чисте. Дні стоять теплі, ясні. У тихому передвечір’ї чітко вимальовуються спустілі поля, далекий ліс. Вересень розфарбував ліс яскравими кольорами. Листя берези торкнув золотом, на горобину та осику накинув багряний серпанок. Віти калини хиляться під вагою червоних кетягів. Багато птахів подалося у вирій. Уже не шугають над міськими будівлями ластівки, поховалися у глибокі щілини комахи.

         Веселим людським гомоном сповнилися садки. Користуючись теплою дниною, трударі поспішають зібрати врожай яблук. Охоче допомагають школярі. На ланах знову гуркочуть трактори. Починається сівба озимих зернових культур.

         Осінь – пора незрівнянної краси і невтомної праці.

                                                 Диктант 7

Без кінця і краю зеленів степ під блакитним небом. Вітер гуляв по соковитій траві, по шовковій тирсі й котив хвилі аж до обрію, де вони зливалися з хвилями Дніпра. Степ цвів, ніби палахкотів від барвистих метеликів, джмелів, бджіл і комах. По зеленому полю ледь видно просувалися козацькі вартові.

         Чорним шляхом на цілу милю йшло військо. Воно вигравало полковими стягами, сотенними значками, козацькими жупанами, розшитими попонами, набірними вуздечками, білими султанами, срібними руків’ями шабель. Усе військо було на конях. У козаків блищали очі. Вони випромінювали радість, хоробрість і молодецьку відвагу.

         На Запорозьку Січ козаки поверталися з перемогою. Відбили вони охоту бусурманам нападати на українські землі.

                                                   Диктант 8

Наприкінці серпня або у вересні погода зазвичай псується. Стає холодно, йде дощ, задуває вітер. А потім знову повертаються погожі днини, стає тепло. Пригріває сонечко. Це означає, що настає бабине літо. Я кожного разу радію йому від душі, хоч знаю, що воно приходить ненадовго.

Під час бабиного літа павучки чомусь починають активно плести свою павутинку та розгойдуватися на ній туди-сюди. Павутина літає буквально всюди, де ростуть дерева!

Перебуваючи на природі, в неї постійно влізаєш, вона чіпляється до одягу. Але бабине літо подобається мені тому, що комахи вже майже не набридають. Кудись діваються кусючі комарі. Стає мало мух та ос, вони вже не лізуть до тарілки під час обіду.

Проводити бабине літо на природі дуже приємно. Навкруги гарно: листя помалу вже жовтіє або червоніє, а погода хороша, тиха. У цей час весело гуляти сонячним лісом або поїхати на озеро, на ставок. Купатися, правда, не можна, бо вода вже холодна. Але лізти у воду вже навіть не хочеться. Зате коли немає вітру, а під час бабиного літа вітру зазвичай немає, то яскраво-синя поверхня води блищить на сонці, неначе перлина.

                                                                 Диктант 9

 Щось припізнились того року понурі осінні дощі. Стоїть на погоді. Тепло і тихо. На межі чорніє рясними гронами кущ калини-гордовини. Поблискують тонкі павутинки – наче згадка про бабине літо. На Омеляновій кручі палають багряні багаття кленового гаю. Внизу, у видолинку, в’ється струмок, поцяткований жовтим листям осики. Лиш висока тополя досі зеленіє... 
   Стоїмо з дочкою посеред городу. Давно вже викопано картоплю, знесено жовтопузі гарбузи. Лиш де-не-де зеленіє гичка буряків. Ми позгрібали купу сухого бадилля, щоб спалити. Поклали в неї з десяток картоплин. 
   Черкаю сірником. Вогонь прудко перестрибує на сухі стебла, витанцьовує на них, сопе, попискує, тріскоче... Густий жовто-сизий дим клубочиться над бадиллям, неохоче піднімається вгору. 

                                                             Диктант 10

Як тільки почнуться жнива, приносить батько пучок пшеничних колосків і чіпляє над вікном. У хаті пахне полем. І радісно якось стає. Висить пучок пшеничних колосків літо, висить осінь, весну... аж до нового врожаю. А потім – батько приносить свіжі колоски. 
     Батько любить працювати в полі, і я змалку полюбив землю, пшеницю, степ. Немає нічого кращого, ніж вийти рано-вранці в поле й зустріти схід сонця. Ця врочиста хвилина у пам’ятку мені змалечку. І тепер я люблю, як червоніє небо на сході, як випливає з-за гори велика золота куля, як займаються іскорки в краплинах роси. 
     Коли сходить сонце, пахне пшениця, пахне земля... 
І такий малий світ... 

(ПРОДОВЖЕННЯ ДИКТАНТІВ БУДЕ...)